Ендрю Вестон: «Українські студенти – фантастичні»

ендрю

Ендрю Вестон – британець, який приїхав до Львова навчати студентів англійської. За його спостереженнями студентам в Україні дають мало відповідальності, а навчальний процес зосереджений на отриманні знань, а не навичок, хоча саме другі є умовою успішного працевлаштування. Ендрю Вестон розповів нам про успіхи у вивченні української мови, поділився враженнями від української системи освіти та перебування у Львові.

Розкажіть про свій перший візит до України.

Я навчався в Оксфордському університеті в Англії. Там було багато українських студентів і навіть ціла спільнота (Oxford University Ukrainian Society – авт.) Мій добрий друг, який був президентом цієї спільноти, запропонував мені долучитися. І згодом саме він порадив відвідати Україну. У 2008 році я поїхав до Києва, де провів майже місяць. До Великої Британії повертався через Польщу і дорогою потрапив до Львова.

Якими були враження від Львова тоді та які вони зараз?

Зараз місто зовсім інше. Колись Львів здавався старим і нагадував міста Східної Європи, у яких я побував у 2000–2001 роках. Наприклад, Прагу до того, як там почали відновлювати будинки. Зараз у Львові більше кафе, дуже багато заходів відбувається на вулицях. У 2008 цього всього не було.

Серед ваших захоплень подорожі та нові культури: чи встигли помандрувати Україною, дослідити її традиції?

У мене не було багато нагод подорожувати Україною. Проте ще з часу першого мого візиту у 2008 році я щороку раз чи двічі приїжджав до України. Багато часу провів у Києві, але також побував і в Тернополі, Кам’янці-Подільському, Хотині та деяких інших туристичних місцях. Також здійснив коротку подорож до Карпат. Україна – дуже гарна і дуже різна. Особливо сподобалася річка Дніпро. У Великобританії немає таких великих рік.

А ще у 2011 році, коли я гостював у друзів, мене запросили на українське весілля. Це було традиційне дійство з усіма відповідними церемоніями, у місці, змодельованому під давнє українське село. Це був цікавий культурний досвід, особливо спостереження за танцями та співами.

Багато нового я дізнався минулого року під час англомовної літньої школи в УКУ: про греко-католицькі традиції, зокрема, поєднання католицизму та Східного православ’я. Ці теми були для мене далекими під час навчання у Великій Британії.

ендрю 2Якими ви бачите українців і молодь зокрема?

Я багато подорожував світом, зустрічав людей із найрізноманітніших культур і можу сказати, що у всіх людей значно більше спільного, ніж ми думаємо. Наприклад, молодь в Україні багато у чому схожа на молодь Великої Британії чи навіть Африки. В українців є деякі особливості, зумовлені історичними обставинами та місцем країни у світі.

Молоді люди, які народилися в незалежній Україні, мають уже зовсім іншу візію майбутнього, аніж більшість моїх друзів, народжених наприкінці існування Радянського Союзу. Іноді здається, що молодь відчуває тиск, бо їй постійно говорять: «Ви – нове покоління, ми покладаємося на вас». Але дивлячись на студентів УКУ, я розумію, що вони хочуть виправдати всі сподівання, які на них покладають і ставляться до цього дуже серйозно. Ось цим, на мою думку, молоді українці відрізняються.

Я часто чую від місцевих, що українці налаштовані песимістично. Утім, повірте, ви налаштовані позитивніше, аніж самі про це думаєте. Я помітив, що українці – оптимістичні реалісти. Якщо їм щось не вдається, вони будуть говорити про це, жартувати та сміятися з цього. У тій же Великій Британії, якщо щось не так, молоді люди будуть швидше нарікати, аніж спробують щось змінити. А українці щиро вірять, що здатні вплинути на стан речей.

З вересня 2015 року ви викладаєте англійську мову в УКУ на волонтерських засадах. Чому вирішили працювати саме тут?

На це питання є кілька відповідей. Перед приїздом в УКУ я працював вчителем у британській школі і був не дуже цим задоволений, адже більшість часу витрачав на бюрократичну паперову роботу. Урешті-решт, я вирішив не поновлювати контракту в школі та замислився над зміною посади.

Проте мені подобалося вчителювати, дізнаватися більше про освіту та намагатися покращувати її. І от, коли я гостював у друзів зі спільноти українських студентів у Оксфорді, вони порекомендували мені: «Чому б тобі не поїхати і не подивитися на УКУ? Вони завжди приймають волонтерів і запрошують людей, які навчали б англійської мови». Я подумав: «Чому ні?» Адже в мене є досвід викладання англійської мови у Великій Британії, Африці, а також у Росії.

Я приїхав до України, познайомився з деякими людьми та зрозумів, що це було правильне рішення. До цього я знав дещо про УКУ від моїх друзів, а також читав про українську освіту. Знав, що УКУ – це приватний навчальний заклад, який намагається робити багато речей по-іншому. Тут є такий девіз: «Змінювати власним прикладом». І я подумав, що було б чудово приїхати в УКУ й допомогти. Адже тут вже багато зроблено й дуже багато чого ще можна зробити.

ендрю 3Що порадили б змінити в УКУ?

Спершу скажу, що УКУ робить багато речей правильно, дуже приємно бачити, як університет розвивається, і що це відбувається дуже швидко. Цього року я багато працюю із кафедрою Комп’ютерних наук – думаю, ця програма є найближчою до європейських освітніх програм з усіх, які я бачив в Україні.

Утім, я помітив, що до студентів в Україні, порівняно з Європою, особливо з Великобританією, ставляться як до дітей. Це проблема не лише УКУ, а й усієї української вищої освіти загалом. Великобританія зайшла, мабуть, надто далеко, бо кожен робить усе, що хоче. Проте студентів ставлять на один рівень з викладачами, їхня думка має таке ж значення. Цієї атмосфери немає в українській культурі освіти. Можливо, УКУ повинен робити більше кроків у цьому напрямку.

Студенти повинні відчувати на собі більше відповідальності. Британські студенти дуже самостійні. Коли вони хочуть щось зробити, пропонують це керівництву університету й переконують його у важливості ідеї. І виш виділяє гроші. Я був членом різноманітних студентських спільнот і клубів і усіма ними керували студенти. Працівники університету не мали жодного відношення до цього процесу. А в УКУ, на мою думку, студенти не мають достатньої самостійності, можливо, бо вони ще занадто молоді.

Думаю, УКУ потрібно більше співпрацювати з іншими університетами. Припускаю, що вони і так це роблять, проте зміни могли б відбуватися швидше. Адже багато з того, що УКУ робить якісно, можна впроваджуватися в інших університетах і системі освіти загалом.

Є ще дещо, що мене розчаровує… УКУ повинен менше піддаватися впливу української освітньої системи з її радянськими звичками. От залікові книжки, куди ви вписуєте оцінки. Для мене це найбільш недоцільна річ, яку я бачив у освіті! Усе це і так є в електронному форматі. Не розумію, навіщо дублювати оцінки в заліковки.

Щоб уникати подібних практик, викладачам і адміністрації потрібно більше вивчати досвід європейських університетів, розібратися на їхніх прикладах, як надати студентами трохи більше свободи та не спричинити хаосу.

Ви вже почали вивчати українську мову? 

Так, я справді вивчаю українську, але це складно. Я розумію, коли розмовляють повільно, але сам говорю погано. Українська граматика – це щось неможливе. Вона дуже складна. Я зустрічав багато американців, які були тут волонтерами, деякі з них раніше вивчали латинську мову, деякі – грецьку, і, я думаю, це допомагає їм опанувати граматику.

Проте державна освітня система Великобританії побудована так, що ми практично не вивчаємо мов. Наприклад, ми просто вивчали деякі фрази німецькою мовою, процес рухався дуже повільно, тож я так і не вивчив граматику.

Мій спосіб вивчення української досить пасивний. Якщо хтось запитає, як перекласти якесь англійське слово українською, мені буде складно це зробити. Проте коли я чую українське слово, я знаю, як це буде англійською. Наразі я намагаюся розвинути свої навички до розмовного рівня.

ендрю 4Вам доводилося порівнювати європейську й українську освіту? 

Багато у чому шкільна система в Україні схожа на ту, яка була у Великій Британії, коли мої батьки ходили до школи. В Україні методологія навчання видається дуже застарілою – це найперша річ, яку я помітив.

Першокурсники вступають до вишу відразу після школи. Мене це трохи дивує. Студенти досить пасивні, приходять і сидять в аудиторіях тихенько. І насправді минають тижні перед тим, як вони зрозуміють методику мого викладання. Скажімо, я можу поставити студентам запитання, на яке немає правильної відповіді, але вони просто не розуміють, як це можливо. Вони запитують: «Яка ж правильна відповідь?» А я кажу, що не знаю і що однієї відповіді тут бути не може. Я роблю це, щоб навчити студентів думати, висловлюватися та пояснювати власну точку зору. Мені здається, що вони ніколи цього не робили, у них немає такого досвіду.

Які ще висновки зробили?

Ще одна річ, яку я зауважив: студенти надто переймаються оцінками. Коли я навчався у школі, а згодом в університеті, іноді навіть не знав, які в мене бали. Я навіть не слідкував за цим, бо розумів, що я в університеті для того, щоб вивчити щось нове. Тому оцінки не є настільки важливими.

В Україні все навпаки – студентів більше цікавлять їхні оцінки. Мабуть, це культура української освітньої системи, де йдеться про те, щоб отримати високий бал. Ми розрізняємо такі поняття як освіта, що базується на знаннях, й освіта, що базується на навичках. Тут вона більше зосереджена на знаннях.

Освітня система в Україні дуже хороша у плані знань, але навички практично ігноруються. Рівень знань визначити дуже легко, достатньо запропонувати тести, іноді дуже прості, із кількома варіантами відповідей, і сказати: «Бачите, вони знають 90% матеріалу, вони запам’ятали це…». Тобто знання легко протестувати, тоді як з навичками все складніше, тому саме їм треба приділяти більше уваги.

У Великій Британії навпаки – під час навчального процесу зосереджуються на досягненнях, умінні переконувати, стилі написання, силі та точності аргументів. Це зовсім інша система. Українську систему освіти, ймовірно, чекає довгий шлях до змін.

Але самі студенти фантастичні – надзвичайно розумні, у них чудові знання, і коли їх заохочувати, вони прагнуть досягати цілей і мати все найкраще. Проблема в зміні усталених норм, щоб студенти не шукали способів отримати найкращі оцінки, а думали насамперед про те, чого вони можуть навчитися і що робитимуть із цими знаннями після закінчення університету.

ендрю 5Які шанси в української освіти таки перейняти кращі європейські практики? І чи потрібно це?

Думаю, шанси високі – у деяких сферах це проявляється краще, у деяких – гірше. Як на мене, українцям треба вибирати, а не намагатися сліпо копіювати якусь систему.

Мене часто запитують про британську систему і я чесний у цьому питанні: не можна оцінювати її у чорно-білих тонах. Так само на можна називати абсолютно хорошою чи абсолютно поганою освітню систему України або Європи.

Наприклад, в Україні набагато краще, аніж у Великій Британії, готують математиків, проте критичне мислення та письмові навички тут на суттєво нижчому рівні, ніж у Європі. Звідси висновок: якщо ви хочете орієнтуватися на якусь систему, треба спершу визначити, що саме варто запозичити, а що зберегти.

Зміни в Україні відбуваються, проте люди розчаровані їхньою повільністю. Скажімо, в Естонії вдалося змінити систему освіти за два роки й почати все з початку. Сьогодні їхня система визнана однією з найкращих у Європі. Україна може зробити те ж саме. Немає причин, щоб це не відбулося. Головне – бажання та можливості.

Які ваші подальші професійні плани?

Я був волонтером в УКУ два роки, тепер планую переїжджати до Києва і вчителювати там. Проте це короткотермінова перспектива. Упродовж цього часу я б дуже хотів залишатися залученим у інші сфери освіти, намагаючись бути ще більше заангажованим.

Тут я познайомився з цікавими та захоплюючими людьми, які впроваджують проекти в галузі освіти. Я більш ніж щасливий бути в Україні. І бачу достатньо позитивних речей, які відбуваються тут, хочу бути залученим до процесу та сподіваюся на таку нагоду. Можливо, я належу до людей, яким швидко стає нудно (усміхається – авт.). Але мені точно подобаються виклики, які я отримую в Україні – інша культура, багато відмінностей з європейським світом, складна мова… Зазвичай, я не здаюся, коли переді мною з’являється перешкода. Тому я налаштований вивчити українську.

Україна – це країна із величезними ресурсами, потенціалом для розвитку та фантастичними людьми, у яких є бажання змінювати та досягати. Якщо ви трохи зміните систему освіти, отримаєте надзвичайно кваліфікованих кадрів у майбутньому.

Фото: Олександр Ласкін