Українка створює дивовижні намиста у місті гангстерів

Моя намистина – твоя Україна. Брендове намисто від тернополянки з Чикаго

Роксолана Прокопів завжди і всюди зачаровувала своєю неймовірною усмішкою і гарячим поглядом карих очей. Вже і не знаю, чи то генетика така в неї, а чи енергетика славетного і сильного імені. Проте, коли кілька років тому я прийшла по справах у медсестринський корпус і не побачила знайомого сонячного блиску, зрозуміла, що другої такої співробітниці вишу вже не буде. Роксолана закінчила юридичний факультет ТНЕУ, відтак певний час пропрацювала юристом.  Далі дівчина одружилась і… виїхала закордон, до далекої Америки. Аж поки…

Роксоланко, ти видаєшся такою романтичною людиною… Про що ти мріла до переїзду? 

По правді, мої мрії як до поїздки, так і зараз життя не поміняло. А це, в першу чергу, іти по життю з коханою людиною впевненими неспішними кроками, ростити дітей у любові та гармонії, а ще – трішки відкрити для себе світ . Тому із мріями у нас усе склалось.

Чому виїхали закордон?

Ми виграли грін-карту і таким чином мали можливість трішки побачити світ. Моє рішення виїзду більше базувалось на бажанні чоловіка. Для мене було нелегко покинути усе і розпочати абсолютно нове життя із чистої сторінки, розпочати там, де нікого і нічого не знаєш, де нікого і нічого не маєш… Та допомогла мені безперечна впевненість у людині, з якої іду по життю. Нам не було на кого сподіватись, окрім тільки, як на самих себе. Ми стали дуже сильною опорою один одному. А ще, доля нас завжди зводила з хорошими людьми, котрі допомагали словами та порадами.

Знаю, у вас народилась красуня-донечка… Ви таки сміливці!

Звичайно, коли розпочинаєш пошуки чогось нового, ти знаходишся у стані невідомості, а ще, якщо у цьому стані ти народжуєш дитину…. та ми завжди відчували та відчуваємо Божу допомогу.

Чим часто ходите до церкви?

Ми намагаємось відвідувати церкву кожного разу, як тільки випадає можливість, але, на жаль, це буває не так часто, як би хотілось у зв’язку із роботою. Саме там ми усі наче велика родина, котра вплетена у красивий та міцний вінок під назвою Україна.

Чи легше, на твою думку, розпочати нову справу закордоном? ( якщо так чи ні, то від чого це залежить?)

Як на мене, то немає значення, де ти займаєшся улюбленою справою, якщо ти цим живеш, дихаєш. Якщо ти у тій чи іншій справі бачиш, який правильний власний шлях, то це, мабуть, – найважливіше. На мою думку, завжди потрібно слухати серце, йому видніше за очі та ясніше за розум, і де б на даний час ти не проживав, завжди потрібно пам’ятати, що ти є син чи донька тієї країни, куди завжди повертає твоє серце.

Як прийшло рішення виготовляти прикраси? Чи це був випадковий успішний вибір? (адже закордоном хендмейд дуже цінують)

Щодо ідеї виготовлення намиста, то ні, такої ідеї і, тим паче, навіть мрії такої не було. Я не думала про те, чи буде це успішно, чи буде це цінуватись, чи сподобаються такі вироби іншим… Мені, мабуть, просто потрібна була пожива для душі і я її віднайшла у намисті.

Твоє намисто є не просто сучасним, адже пасує практичного до будь-якого вбрання. Воно є справді етнічно орієнтованим!

Я завжди захоплювалася та захоплююся людьми, котрі творять красу власними руками та власним розумом, особливо, якщо ця краса ототожнюється з Україною. І ніколи не могла б подумати, що я сама буду тією людиною, котра щось таке виготовляє! Я просто хотіла сплести намисто для себе і при цьому показати своїй дитині, як поєднуючи маленькі намистинки, у їхній гармонії можна отримати єдину картину намиста і в цій прикрасі побачити частинку України. Будучи так далеко від рідної землі, серце завжди повертає до рідного дому. Можливо, я просто відчула серцем, що цією справою буду дуже близька до України і зумію навчити свою дитину цінувати, шанувати та любити Україну, так як люблю її я.

Мені здається, що в твоїх роботах закладено всі рідні нашому українському духу символи.

Так і є, адже в кожному намисті у мене завжди думка про Україну – це калина, горобина, мальви біля хати, барвінок, що в’ється по тину, а ще – це мої Карпати, річки, поля та полонини, це небо України, її лани і це можна описувати безкінечно…

Де береш матеріали, ідеї?

Матеріали закуповую усюди. Куди іду, куди я їду – завжди бачу щось, що однозначно пасуватиме до намиста. В більшості – це натуральний камінь, але у мене він завжди поєднується із керамікою, деревом, склом, металом. Усе, що можна нанизати на разочку, усе мені підходить, а уже потім моя уява малює цілісну картину, якою вона повинна бути.

І все ж, думається, ти багато читала, або читаєш – адже таки намисто виходить дуже красиве! Чи багато тобі читали в дитинстві українських книжок? Чи це, можливо, трохи сум за рідним колишнім домом? Що переважно ти тепер читаєш своїй доні?

Я дуже люблю поезію, а в дитинстві завжди читала Т.Г.Шевченка, пригадую, вивчила напам’ять усю його Катерину. Тому, мабуть, саме поезія зараз дуже тісно переплелась із тим, що я роблю. Чи не першою нашою «серйозною» книжкою був «Дитячий Кобзар» із неймовірними ілюстраціями Марини Михайлошиної. Те, як я описую намисто, певно, і є його унікальність. Маю на увазі, що до кожного намиста в мене підібрані віршовані рядки. Часом це творчість відомих митців або народна творчість, але нерідко і сама римую. Кожна прикраса особлива і має свою особливу історію, яка вписана у вірші. Людина, котра обирає саме моє намисто знає, що вона носить не лишень намистинки, набрані у певному порядку на нитку, вона розуміє і відчуває саме ту Україну, яку я намагаюся вплітати у кожне намисто.Коли щось твориш руками чи пишеш, то це ніби малюєш фарбами душі. Саме вірш найбільш правдиво дозволяє відкрити той особливий настрій, з яким воно творилося і саме вірш може передати усі слова, котрі я намагаюся сказати, коли плету те чи інше намисто. І це не лишень вірші, котрі мені закарбувались у пам’яті, котрі я читаю на даний момент, це і пісні, це і легенди. Інколи, як плету, римовані слова самі лунають в голові, так наче від серця вони приходять. Моя намистина – це моя і твоя Україна. Ці рядки якось просто пролунали в голові як тільки я взяла першу намистинку. З цими словами я тепер нерозлучна:).

Чи народження донечки спонукало шукати цей творчий прибуток? Чи вона надихає чи навпаки, трошки заважає?

Моя дитина – це велика моя радість та натхнення. Вона залюбки зі мною плете свої намистечка, звичайно, дитячі, але такі барвисті, кольорові та теплі. А потім залюбки дарує їх своїм подружкам. Тому я щаслива, що у цій справі ми з нею ідемо поруч.

Де легше знайти клієнта – у нас, чи там? Чому? 

Правду кажучи, я не шукаю клієнтів, не вмію я таким займатись. Ця справа – це не бізнес, не мета заробітку. Для мене – то наче певний політ душі на Україну. А люди ж усе відчувають. Каміння вбирає у себе усі емоції, тому свої намиста я наповнюю лише чистими думками, світлими надіями та великою любов’ю до України. Я просто роблю те, що підказує мені серце.

Як влаштовуєш своє дозвілля? (чи виготовлення прикрас і є тим приємним дозвіллям?

Дозвілля у нашій сім’ї завжди активне, ми навчились не гаяти часу і брати від життя по максимуму. Вихідних днів у нас зовсім не багато, тому коли випадає нагода, ми одразу кудись ідемо чи їдемо. А для намиста мені потрібен спокій, тому найчастіше плету уночі, коли усі буденні справи завершено, уся робота виконана і приходить мій час, час на політ душі.

Чи хтось допомагає по господарству? (чоловік, няня, родичі, знайомі? Може об’єднуєтесь із мамами там і хтось один сидить з дітьми, поки інші мами вирішують справи?

У нас не таке велике господарство, щоб потрібна була допомога. Ми з чоловіком завжди допомагаємо один одному, усі труднощі долаємо разом, тому з такою підтримкою мені легко іти по життю.

Коли плануєте приїжджати до України знову? 

Ми намагаємось відвідувати Україну хоча б один раз на рік. Це неймовірна потреба вдихнути повітря для життя, отримати якусь неймовірну силу від землі, де була народжена. Тому маю велику надію, що у новому році ми знову полетимо на Україну не лишень у думках.